Василь Симоненко написав чудову віршовану казку «Цар Плаксій та Лоскотон». Вона цікава та легко читається. Два головні герої казки зовсім різні. Мені не подобається злий цар Плаксій, він несе темряву суму. Мене захоплює веселий Лоскотон, який приносить світло радості людям.
Дядько Лоскотон має добре серце, він любить дітей, прагне робити тільки добрі діла, допомагає іншим. Терплячість допомагає переносити ув’язнення, а мужність та сміливість - перемогти всі безглузді заборони царя. Дорослі та діти люблять Лоскотона, бо він несе людям справедливість, радість і «приходив до усіх голосний та щирий сміх». Автор так описує його : «мав він вдачу теплу й щиру, ще й лукавинку в очах».
Зовсім іншим ми бачимо Плаксія: «голова його – мов бочка, очі – ніби кавуни». Цар любить тільки владу, прагне, щоб слуги тяжко працювали на нього. Сльози лиються з його очей, тому він бажає іншим тільки суму. Народ не любить свого нелюдяного правителя, який є злий та розлючений на усіх. За спиною гвардії він був сміливий, а сам на сам – страшенний боягуз: «раптом цар упав на трон», коли побачив у палаці Лоскотона.
Цар від лоскоту лопнув, втекли його сумні діти, тому закінчився сум в «красі-країні з дивним ім’ям Сльозолий. А дядько Лоскотон «живе й понині, дітям носить щирий сміх».
Или же есть более простенький
цар плаксій бувплаксою не веселим не любив
сміятися а лоскотон подорожував любив сміх
Нище подано кілька цитат до образу Марічки \ цитатна характеристика Марічки у творі "Тіні забутих предків" М. Коцюбинського.
«Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:
— Нічьо.. . В мене є другі... май ліпші».
«Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись»
«Сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів. Марічка любила, коли він грав на флоярі. Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки»
«Марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого голуба, — співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з'явились — не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по горах.. . Марічка і сама вміла складати пісні».
«Як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. А як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить Іванко.. . Тільки співати залишу» .
Нище подано кілька цитат до образу Івана Палійчука \ цитатна характеристика Івана у творі "Тіні забутих предків" М. Коцюбинського.
"Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родини Палійчуків» . Виплеканий дивовижною і таємничою природою Гуцульщини, ріс він розумним і допитливим хлопцем. Але був не такий, як усі діти: «Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить» . Щось незрозуміле для оточуючих ховалося в його очах, таке, що і мати відвертала від нього очі. Іноді їй здавалося, що це не її дитина, а «бісеня» "
"Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якою ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки"
"Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля.. . Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку.. . що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири... "
"...несподiвано зовсiм, коли вiн зводив очi на зеленi царинки, де спочивало в копицях сiно, або на глибокий задуманий лiс, злiта до нього давно забутий голос:
Iзгадай мнi, мiй миленький,
Два рази на днину,
А я тебе iзгадаю
Сiм раз на годину.. .
Тодi вiн кидав роботу i день пропадав"
"I коли так молились, Iван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марiчка... "
<span>"Безжурна молодiсть й радiсть знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих й самотнiх, що навiть лiсовий шепiт не мiг вдержатись там та спливав у долину шумом потокiв"</span>
Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду..." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави:
<span>...Як Україну злії люде </span>
<span>Присплять, лукаві, ї в огні </span>
<span>Її, окраденую, збудять... </span>
<span>Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається: </span>
<span>Чи хто згадає, чи забуде </span>
<span>Мене в снігу на чужині - </span>
<span>Однаковісінько мені. </span>
<span>Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: "Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні". Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі - "На нашій - не своїй землі". Та перед цими рядками є й інші: "На нашій славній Україні". З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого - все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й "малого сліду". </span>
1)Дід кирило мабуть, забув про спочинок.
2)Здається, час спливав непомітно.
3)У народній медицині, очевидно не було кращих ліків від застуди, ніж калиновий чай.
4)Художня література, як відомо допомагає глибше розуміти життя.
5)Той , хто творить красу , безумовно творить щастя для людей,і по-моєму для себе. Отже про це не слід забувати.
Хто є автором повісті? Як звати головного героя твору? Чому батько впровадив сина- богатиря з дому? Куди поїхав Іван Сила шукати долі? Що сталося з ним у вагоні поїзда? Коли і чому Олександр Гаррі писав цей твір? Чи був Іван героєм? Чи є у реальному житті прототип найсильніші людині світу? За ким бігла поліція? Ким був Міха Голий? Хто такий вуйко Микульцьо? З ким побився Сила у вуличному бою? Хто помітив верховинця після сутички? Хто знімався у фільмі ''Іван Сила''?Як звали тренера що виховував у ньому чемпіона? Чи засмутився учень через загибель наставника? Хто такий Магдебура? Хто переміг на Чемпіонаті Республіки? Як звали слідчого , який проводив допит ? Хто така мадам Бухенбах? Де і ким працював Іван на вокзалі та в мадам Бухенбах? Хто був незвичайним гостем на виступі в цирку?
